Методи боротьби з алкоголізмом: сухий закон, свідчення алкотестера - чи є сенс?

Боротьба з пияцтвом та його плачевними наслідками була нав'язливою ідеєю більшості керівників колишнього СРСР. Але от втілити таку ідею в реальність вдалося далеко не всім. Перші серйозні спроби викорінити цю згубну звичку у народу були зроблені ще за Сталіна, але на ділі далі розмов процес не пішов. За Брежнєва, який сам любив випити, закон про боротьбу з алкоголізмом прийнятий так і не був. Хрущова ця проблема взагалі не сильно цікавила, бо всі його устремління були спрямовані на сільське господарство. Реалізувати антиалкогольну кампанію зміг тільки Горбачов. Ним був виданий указ, який став відомий на весь світ, як «Сухий закон».

Основні положення закону

Даний документ пропонував різні заходи боротьби з пияцтвом. При цьому в хід йшли всі доступні способи. Звичайно, в ті часи були ще недоступні свідчення алкотестера. Сучасні і надійні вимірювачі рівня алкоголю в СРСР ще не випускали, але уряд знаходило й інші способи впливу на народні маси.

Документ припускав масове закриття магазинів, які спеціалізувалися на реалізації спиртного. Закриття підлягали і всілякі «винні» і «пивні», які розташовувалися на територіях аеропортів і вокзалів. Під категоричну заборону потрапила продаж горілки близько лікувальних, навчальних, дитячих закладів, біля фабрик і заводів, а також в тих місцях, де проходили масові гуляння та свята.

Розпивання алкоголю в громадських людних місцях також тягло досить жорсткі заходи покарання. Таким чином, органи влади успішно втілювали в реальність девіз «Тверезість - норма життя».

Після прийняття Указу більшість магазинів, що торгували лікеро-горілчаної продукцією, і, правда, закрилися. Ну а ті, які намагалися якось триматися на плаву, були не здатні задовольнити зростаючий величезний запит місцевого населення. У результаті цього вартість горілки швидко росла.

Популярністю стали користуватися «безалкогольні весілля», де на святкових столах були лише безалкогольні напої та їжа. Але й самі наречені, і їхні численні гості, крадькома, все ж, брали спиртне, яке було завбачливо розлито по заварювальним чайникам.

Наслідки закону

Обмеження продажу спиртного призвело далеко не до тих наслідків, яких очікували органи влади. Замість здорового тверезого населення вони спостерігали величезні черги в магазини, люди спізнювалися на роботу, студенти пропускали навчання. Ну а ті, хто не бажав простоювати час у чергах, стали вживати різноманітні хімічні засоби, в яких містився спирт: клеї, одеколон, миючі засоби та інше. Такий стан справ призводило до великої смертності серед дорослого, працездатного населення. У країні процвітала продаж підробок і самогоноваріння. Почався справжній економічний спад.

Багато аналітиків вважають, що даний закон зіграв істотну незаперечну роль у розвалі Радянського Союзу, адже велика частина бюджету як раз і складалася з коштів, отриманих від реалізації спиртного. З прийняттям закону надходження до бюджету стали катастрофічно маленькими. Змінити ситуацію вдалося лише на початку 90-х рр.., Коли була скасована державна монополія на горілку.